Туманною дымкой покрытый,
Виднеется горный хребет.
Лежит он, ветрами увитый,
Немалые тысячи лет.
Он многие тайны скрывает,
О многом бы мог рассказать,
Да, только, язык наш не знает;
И нам речь его не понять.
Порою, вниз камни бросает.
Напомнит чуть-чуть о себе.
Полынью и мхом зарастает
В тоске о безгрешной Земле.
Он помнит, как Словом Господним
Весь мир создавался вокруг,
Как, с ветром, он пел утром ранним;
И каждый друг другу был друг.
Хребет вспоминает Адама,
Как все ликовали о нём;
И, как, вдруг, случилась с ним драма,
А грех прогремел словно гром.
Земля от греха потемнела,
Проклятье неся на себе;
И терний в полях, без предела,
Расти стал, как знак о беде.
Прошло так немалое время;
И горный хребет огрубел.
Под солнцем, на нём гибнет семя.
Пустыней его стал удел.
А, некогда, бурные реки
Оставили лишь давний след...
И так было бы всё во веки,
Но Бог, о грехе, сказал: “Нет!”
Пришёл на планету Спаситель.
Принёс жизнь, спасения дар.
Он стал над грехом Победитель.
Свою жизнь за нашу отдал.
Теперь есть надежда, что скоро
Всё новое будет кругом;
И горный хребет станет молод –
Леса, жизнь и реки на нём.
Вячеслав Переверзев,
USA
Родился в Украине, на Донбассе, г. Горловка. Другой сайт: http://stihi.ru/avtor/slavyan68
Прочитано 7656 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
